Легенди

 Легенди про козаків

Легенда про Меч Єдності

Коли Січ була знищена, козаки розійшлися: хто на Кубань пішов, хто за Дунай, хто на Галичину. Коли ж усі вони знову зберуться в одному місці, з їх шабель ковалі почнуть кувати Меч Єдності. Це триватиме довго, знову і знову приходитимуть нові й нові козаки та  будуть приносити свої шаблі. Будуть сипатися іскри з-під величезних ковальських молотів, піт заливатиме очі в цій нелегкій справі, червонітиме метал у величезній печі. Тим часом злі сили заважатимуть ковалям з усіх сил, спокушатимуть золотом, владою і прославлянням. Та ковалі не здадуться і продовжать справу.   Коли ж Меч Єдності буде готовий, зійдуться знову усі козаки разом, піднімуть меча і воскресять Козацьку Матір-Січ!

Золотий кінь

(Один з варіантів легенди)

Конка була в старі часи повноводою річкою. По ній, кажуть, од Дніпра аж до Кінських Роздорів (село Пологівського р-ну Запорізької обл.)  кораблі плавали. Розказують старі люди, чому вона Конкою названа.

Ще як жили тут козаки, а степи були татарськими, одного разу плив по річці корабель. Плив він десь із степу в Дніпро. А на ньому був татарський хан, і віз він золота з собою чимало в Крим. Татари гадали, що вибрали підходящий час: ханові донесли, що запорожці саме пішли кудись у похід. Думають: «Якось проберемося Великим Лугом і Січ проскочимо. Старі діди-запорожці, що лишилися дома, нас і не побачать». Та не так воно вийшло. Козаки давно дізналися, що хан хоче річкою пливти, коли вони в похід підуть. То вони взяли та й лишили кілька десятків своїх товаришів у засідці на Кучугурах. Як тільки корабель доплив сюди, вночі, запорожці з усіх боків на каюках його й насіли. Перебили татар, забрали золото, а хана не вловили. Бо коли козаки почали на корабель лізти, то він з палуби кинувся на коні прямо в річку. І не на простому коні, а на золотому. Так той кінь і сяяв, усю плавню освітив.

Козаки підпливли до того місця, де вершник шубовснув, але ні він, ні золотий кінь так і не випірнули. З того часу й річку звуть Конкою.

Інший варіант Легенди про золотого коня

Біля річки Конки безліч захованих скарбів. Більшість оповідок — про золотого коня, вилитого у натуральну величину, про те, що він і досі десь під водами річки. Нібито жив на березі Конки великий хан і вирішив він все своє золото, здобуте в грабунках та боях, переплавити в двох конів у натуральну величину. Переплавив, поставив на човна і з цими золотими кіньми поплив хан Конкою до Туреччини. Козаки-запорожці влаштували засідку й атакували ханський корабель. Змогли відібрати одного золотого коня й заховали його під водами Конки, але не просто заховали. Не втопили просто так, а здійснили справжні інженерні роботи: зробили загату, відвели вбік Кінські води (Конку), закопали золотого коня, а потім знову повернули річку в її звичне русло.

Природа

КВІТЕНЬ В ГОСТЯХ У БЕРЕЗНЯ

Весняні місяці не живуть у мирі. Колись то, кажуть, Березень кликав до себе в гості Квітня. Той і поїхав возом. Березень напустив на нього дощ. Місив, місив Квітень грязюку та й вернувся. Березень заморозив грязь і закидав снігом. Квітень зважився їхати саньми. Пішла розталь, ушкварив дощ, і Квітень знову вернувся. Тоді Квітень і хвалиться Травневі:
- Так і так, - каже, - двічі збирався до Березня в гості і ніяк не доїду: поїду возом - грязь заважає; поїду саньми - розталь не дає ходу. Травень і навчає його:
- Як хочеш доїхати, бери, - каже, - віз і клади на нього сани і човен.
Зробив Квітень, як казав Травень, і махнув до Березня в гості. Березень напустив сніг, а той склав віз і човен на сани і поїхав далі; полив дощ: розлилася вода всюди, - той склав віз і сани в човен і знов поїхав. Приїздить Квітень до Березня, а той і очі витріщив:                                            
- Як ти, - каже, - зумів доїхати в таку лиху негоду?
- І не доїхав би вовіки, - каже Квітень, - та спасибі Травневі: навчив.
-  Ну, стій же, Травню, я тобі крилечки вбгаю, - каже Березень. З того часу між Березнем і Травнем немає ладу: що в Травні зацвіте або зросте раннє, то березневий мороз і вигубить.