Мальва: последний звонок

ВІТАЮ НА СТОРІНКАХ МОГО БЛОГУ

Летять на землю груші, як з рогаток.

Б"є в тамбурини осені горіх.

Сади, омиті музикою згадок,

ковтають пил міжселищних доріг.

В старім гнізді танцюють лелечатка,

і, одірвавши ніжки від землі,

немов малі русалоньки, дівчатка

гойдаються в зеленому гіллі.

Ой доле, доле, що з людьми ти коїш?

Цим осокорам вже по двісті літ.

Із катапульти гойдалки такої ж

колись я звідси вилетіла в світ.

Ось я зійду з наждачного перону

у цей зелений, цей черлений вир.

Сидить просмолена ворона

в береті сонця набакир.

Стара дзвіниця й досі ловить гави.

Танцює ціп на житньому току.

Ну що мені магнолії, агави?

Я поцілую мальву у щоку.

Ліна Костенко